Уставом Православної Церкви встановлені особливі вселенські загальні дні поминання спочилих християн. Одним із таких днів є М’ясопусна батьківська поминальна субота, яка завжди припадає на передодні третьої підготовчої неділі до Великого посту. Поминання цього дня визначено стародавнім церковним звичаєм.
Настанови м’ясопусної батьківської суботи походять до передання апостольського, що підтверджується уставом св. Церкви, викладеним в V столітті преподобним Савою Освященим на підставі найдавнішого переказу, і звичаєм давніх християн сходитися в певні дні на цвинтар для поминання спочилих, про що збереглося письмове свідчення з IV сторіччя.
Підставою до встановлення цього поминання послужило те, що в неділю м’ясопусну св. Церква згадує день другого пришестя Христового, і - притому – наближаючись до духовних подвигів св. Чотиридесятниці, коли нам належить ввійти в найтісніший союз любові з усіма членами царства Христового - і Святими, і живими, і померлими, Церква молиться за всіх, від Адама до сьогодення, спочилих у благочесті і правдивій вірі праотців, отців і братів наших від всіх родів: від роду царів, князів, монахів, мирян, юних і старців, і всіх… - раптово померлих і залишених без церковного поховання, - молиться, благаючи, Праведного Суддю виявити всім їм Свою милість у день справедливої відплати.
Традиція молитись за душі померлих сягає в далеку давнину. Про неї говорить нам святе Письмо Старого Заповіту. В другій книзі Макавеїв читаємо, що Юда Макавей після перемоги над ворогами «зібрав 2000 драхм сріблом і послав їх в Єрусалим, щоб там приносили жертви за гріхи тих, що полягли..., бо це свята і спасительна думка молитися за померлих, щоб вони очистились від своїх гріхів. Тому він і приніс жертву благання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12:43-46).
В перших століттях християнства, коли похорон відбувався перед полуднем, то в церквах за душу покійного служили Святу Літургію, на якій усі вірні приймали Святе Причастя. Св. Августин († 430) каже, що на похороні своєї матері Моніки він правив Святу Літургію, як це було у звичаю.
Св. Моніка, будучи на смертельній постелі, ось так просила свого сина Августина: «Похороніть моє тіло, де б це й не було, і про нього не журіться. Однак одного у вас прошу, щоб ви завжди на Святій Літургії пам'ятали про мене».
Свт. Іоан Золотоустий сказав: «Ти кажеш: «Я оплакую моїх дорогих померлих». Але було б краще, якщо б ти помагав їм молитвами, милостинею і Святою Літургією, а не тільки сльозами».
Моляться спільно за померлих у перші дні після смерті та у дні загального поминання спочилих. Церква Христова закликає посилити молитву за померлих близьких людей саме у третій, дев’ятий та сороковий дні по їх смерті, а також у дні роковин їхнього спочивання. Окрім цих днів, встановлені ще особливі дні для урочистого всезагального поминання померлих. Так, третій день у православ’ї є канонічним днем поховання спочилого. Третього дня після виходу з тіла, як передає нам святий Макарій Олександрійський, душа людини проходить випробування, так звані митарства або судилища. Проходячи цю дорогу, душа викривається у тому чи іншому різновиді гріха. На дев’ятий день православна церква здійснює поминання померлого на честь дев’яти чинів ангельських, котрі, як слуги Царя Небесного, молять Бога про помилування новоприставленого. Згідно зi святим Макарієм, з третього по дев’ятий день душа людини оглядає місця світлі, “обителі ангельські”. На сороковий день поминання здійснюються на спомин вознесіння Христового, яке сталося на сороковий день після воскресіння. Із дев’ятого по сороковий день душа випробує місця перебування нерозкаяних грішників. На сороковий же день знову підноситься до Господа, де й визначається місце її перебування. У роковини смерті спочилого рідні й друзі моляться за нього, виражаючи цим віру, що день смерті людини не є днем знищення, а переходу та нового народження у житті вічному. Богослови наголошують, що для Бога немає різниці між живими і мертвими, для нього всі — живі. На кладовищі є могила, хрест, але душі перебувають в іншому місці, вони — з Богом, і тільки через Нього можливий наш із ними зв’язок
— Невже наша молитва може допомогти померлим? —
По-перше, у Бога немає мертвих, для нього усі живі. І Господь не казав, що ближнього треба любити лише тоді, коли він з нами на землі. Зі Святого Письма нам відомо, що немає можливості каяття після смерті, і тому ті, що відходять до Господа, мають потребу у допомозі, і наш святий обов’язок молитися за спокій душ наших рідних та близьких, та прощення їм гріхів. Тому і встановлені в Церкві, окрім особистих молитов, ще й такі поминальні дні, як Вселенська батьківська поминальна субота.
— Як правильно молитися за упокій померлих? —
Слово “поминати” походить від слова “пам’ятати”, тобто згадувати спочилого. Християнина згадують перш за все у молитвах, тому в ці дні треба особливу увагу приділити молитві: і домашній, і церковній. Якщо служба в храмі правиться не щодня, то панахиду можна відправити і в інший день, за традицією напередодні поминального дня. Молитись за померлих родичів, близьких та знайомих є обов’язком кожного християнина. Найпростішою є молитва зі словами “Упокой, Господи, душу усопшого раба Твоєго (вказуючи ім’я) та померлої раби Твоєя (ім’я) та прости їм гріхи їхні вільні і невільні”. Інші заупокійні молитви можна знайти у православному молитвослові. Існує також благочестива традиція читати за покійними Псалтир з додаванням після кожної кафізми особливої заупокійної молитви. Зазвичай Псалтир читають над покійним одразу після смерті і до погребіння, або протягом 9-ти, чи 40-ка днів після смерті. Окрім приватної молитви, існує ще й молитва церковна. До заупокійних богослужінь належать панахида, літія, парастас , заупокійна літургія. Що стосується місця, де ставлять свічки за упокій, то це так званий “канон” — невеличкий столик-підсвічник з розп’яттям. Головне тут ваша внутрішня налаштованість на молитву, а не місце, де ви стоїте.
— Як правильно замовити панахиду у храмі? Що принести? —
Щоб замовити панахиду, треба прийти до храму і запитати, де подають на панахиду. Існує благочестива традиція в поминальні дні приходити до церкви перед початком богослужіння, щоб встигнути подати поминальну записку на літургію. Тоді священик під час звершення проскомідії помолиться і за ваших близьких. Панахиду та заупокійну літургію можна замовити і заздалегідь, наприклад, з вечора. Але головне, щоб замовлення молитви не обмежувалося поданням записок та внесенням пожертви на храм. Ви повинні знайти можливість особисто бути присутніми на молитві, бо це молитва Церкви і від вашого імені за вашого родича, або знайомого. Що стосується продуктів, які приносять на панахиду, то зазвичай це хліб, цукор, олія, крупи тощо. Але існують і місцеві традиції, про які ви можете запитати у храмі. Після відправи панахиди, ці продукти священик, або та людина, якій він благословить, розділяє серед служителів храму та тих, хто потребує. У багатьох парафіях існує благочестива традиція продукти з великих панахид, як то батьківські поминальні суботи, відвозити до лікарень, в’язниць або до дитячих будинків.
— Чи справді померлим необхідні продукти? —
Дійсно, померлі не мають потреби у продуктах харчування. Але вони мають потребу у нашій молитві та милостині за них. Такою милостинею і є ті продукти, котрі ми приносимо на панахиду, та гроші, які ми роздаємо жебракам. Якщо душі чисті від гріхів, то благодійність служить для спасіння душ самих благодійників. Тож і нам доречно прислухатися до цих слів та поминати, тобто пам’ятати, згадувати спочилих у своїх молитвах та творити за них милостиню.
— Що робити, коли сняться померлі родичі? Що це означає? —
Хоча Церква дуже обережно ставиться до снів та не займається їх тлумаченням, коли сняться померлі, то це чи не єдиний випадок, коли Церква знає точну відповідь на питання “Що робити?”. Треба посилити молитву за упокій душі свого родича або близького, який наснився, відправити панахиду, або помолитися за спочилого за літургією.
За матеріалами прес-служби УПЦ.
|