ЯК ПРОВОДИЛИ ВЕЛИКИЙ ПІСТ ДАВНІ ХРИСТИЯНИ
Хотілося б показати, хоча б коротко, як ставилися до Великого посту давні християни, звичаї яких взагалі корисні для нас і особливо повчальні ті з них котрі стосуються постів.
По-перше, усі християни постилися. В одній із своїх бесід святитель Іоан Золотоустий говорить, що у святу Чотиридесятницю (одна із назв Великого посту, що походить із його тривалості – сорока днів) і без нагадування і напучення кожен, навіть недбайливий, поститься. А наскільки суворим у той час був піст показують тодішні правила Церкви. Так, цими правилами приписувалося: у понеділок і вівторок першого тижня зовсім не вживати їжі тим, хто здоровий і може витримати такий піст. У середу після Літургії Ранішосвячених Дарів дозволялася трапеза, котра складалася із хліба і варених овочів. У четвер трапезу забороняли. У п’ятницю після Літургії вживали в їжу теж саме, що і в середу, а також додавали коливо (розварену пшеницю з медом). У наступні тижні Великого посту, крім субот і недільних днів, дозволялося вживати їжу щодня, але лише раз на день, не раніше вечора і без масла. Вино і масло були на трапезі у суботи, неділі і святкові дні. У Страсну седмицю до Великого Четверга також нічого не їли, а у Велику п’ятницю і суботу – лише хліб з водою після Літургії. Ті, хто через тілесну неміч не могли тримати такий суворий піст, повинні були посилити інші справи благочестя і християнської любові. “Хто вживає їжу і не може поститися, – навчає святитель Іоан Золотоустий, – нехай подає більше милостині, нехай покаже безперестанну молитву, нехай має більшу готовність до слухання Слова Божого; у цьому йому не може перешкодити неміч тіла. Нехай примириться із ворогами і віджене від своєї душі будь-яку злопам’ятність”.
Скоромної їжі, тобто сиру, яєць і м’яса, вірні не вживали у жодному разі. Одне із апостольських правил говорить: “Якщо єпископ або пресвітер, або диякон, аби чтець, чи співець не постує у святу Чотиридесятницю, окрім перепон тілесної немочі, нехай буде відлученим”. Трульський собор у 56-му правилі тих, хто вживає у Великий піст сир, яйця і м’ясо, засуджує до відлучення.
У самій пісній їжі християни повинні були бути помірними. Отці Церкви особливо викривали тих, хто намагався урізноманітнювати свою пісну їжу, і навчали її залишок роздавати бідним.
Дозволялося деяке полегшення від посту лише у суботи і неділі. Святитель Іоан Золотоустий порівнює ці два дні неділі із місцями відпочинку для мандрівників. “Господь, – говорить він, – дарував у цих днях спокій, щоб ті, що постують і для тіла дещо послабили працю посту, і дух підбадьорився, і коли минуть ці два дні, із новою бадьорістю продовжили свою прекрасну мандрівку”.
Щоденно протягом посту християни були у храмі і слухали повчання. Заборонено було звершувати шлюби і святкувати дні народження. Заборонені були видовища і публічні ігри. Це знаходимо ми не тільки у повчаннях отців Церкви, але і в імператорських законах. У самих містах все було тихо і благопристойно. “Нині, – говорить святитель Іоан Золотоустий про Антиохію, – наше місто подібне до ціломудреної, благоліпної і розумної шляхетної жінки. Не почуєш співу вночі, вдень не побачиш п’яниць, що вештаються: всюди глибока тиша”.
Християни готувалися до гідного прийняття Святих Таїн. “Багато хто, – говорить той же святитель, – приступає до Святих Таїн просто, без належної підготовки; тому отці, знаючи, як шкодить таке недбальство, зійшовшись, призначили сорок днів для посту, молитов, слухання і зібрань, щоб усі ми, ретельно очистивши себе у ці дні молитвами, милостинею, постом, бдінням, сльозами, сповіданням віри та іншими добрими справами, могли по можливості, із чистим сумлінням приступити до прийняття Святих Таїн”.
Особливо великого значення церковні пости набули із давніх-давен на Сході. Тут гріх порушення посту прирівнювався до єресі. Цей погляд на піст із прийняттям християнства перейняла і Русь. Наші пращури ставилися до постів із особливою повагою: і правила Церкви щодо їхнього дотримання виконували із особливою ретельністю і душевним завзяттям. Тому не буде перебільшенням сказати, що наше теперішнє ставлення до постів є найкращим і найточнішим показником того, чим ми є не на словах, а на ділі і яка наша справжня ціна...
“Православний вісник”, Ч.2, 1991 рік.
|