Первоверховні Апостоли.
Серед безлічі святих взагалі, та серед Апостолів зокрема, особливо сяють імена Первоверховних апостолів Петра та Павла. Це були різні люди за походженням , освітою, суспільним становищем. Різні дороги та життєві обставини привели їх до віри в Спасителя.
Петро - простий галілейський рибалка з м. Вифсаїди, рідний брат ап. Андрія Первозваного. Павло - високоосвічений громадянин Риму, що народився в м. Тарс та отримав хорошу освіту будучи учнем Гамаліїла – відомого та авторитетного на той час учителя. Перший – з самого початку проповіді Іісуса Христа стає його учнем, хоча в певний момент відрікається від свого Учителя, другий – ненависний гонитель послідовників Христа. Об*єднала цих ловців душ людських віра в Істинного Бога. На них особливо яскраво виповнюються слова Спасителя: «Кому багато прощається той більше любить». Чому вони стали Первоверховними та найбільше потрудилися для проповіді Слова Божого? Хіба вони отримали особливі дари Святаго Духа, більші ніж інші апост оли? Звичайно ні. Але вони возлюбили більше ніж інші тому, що їм більше простилося. Петру - зрада та відречення, Павлу – ненависть та гоніння послідовників Христа.
Коли Спаситель на Галілейському морі тричі запитав Петра чи любить він Його , апостол тричі підтвердив свою любов до Господа та відновив своє Апостольство. На кожне своє визнання любові до Христа він чув заклик: « Паси овець моїх» (Ін. 21; 15-17). Цим Господь вказав , що любов до Бога повинна бути дієвою і проявлятися в конкретних справах, а не бути тільки на словах. Тому ап. Петро проявив особливу любов до Господа і підтве рдив її особливими заслугами у проповіді Слова Божого за що і отримав в Церкві звання Первоверховного.
Подібна ситуація і у ап. Павла. Господь простив йому багато чисельні гріхи та «подвиги» направлені проти християн (Гал. 1, 13-14), і він не залишився в боргу. Любов його не була пасивна а діяльна. В цьому ми можемо переконатися відкривши Новий завіт який містить 14 послань святого ап. Павла. Незважаючи на це, він залишився смиренною людиною, адже говорив що немає чим хвалитися крім немочів своїх, а заслуги приписував благодаті Божій що в ньому перебувала.
Обидва світочі мученицькі загинули в Римі в 67 році після Різдва Христового, підтвердивши цим свою віру та істинність проповіді. Ап. Петро був розіп’ятий в низ головою , а Павла зарізали мечем, тому й зображуються на іконах Петро з великим хрестом у руці , а Павло з мечем.
Життя та діяльність цих двох великих проповідників свідчить про те, що віра в Бога об’єднує людей різних національностей , соціального походження, вікових категорій . Різними стежками люди приходять до пізнання Бога, але одною ідуть до Царства Божого. Коли б не прикликав нас Господь до себе , ми повинні як апостоли , покинути свої життєві сіті та відгукнутися на клич Божий. Адже за словами одного з сучасних богословів, кожен із нас в деякій мірі апостол, який повинен проповідувати словом та особливо життям. Саме тому Церква називається АПОСТОЛЬСЬКА так як вона не тільки розповсюджена та наставлена апостолами, але й продовжує їхню місію. Кожна людина що знаходиться в Церкві обов’язково повинна доброзичливо зустріти нових людей які щойно роблять перші кроки в ділі спасіння та допомогти їм влитися в громаду дітей Божих. В цьому буде наша апостольська місія про яку говорить ап.. Павло: «Те що чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, котрі могли б інших навчити» (2Тим.2,2).
Протоієрей Михайло Кулакевич.