Роздуми на передодні 1-го вересня.
Закінчилось довгоочікуване тепле літо – час шкільних канікул для учнів, та відпусток для вчителів. Поведуть батьки своїх чад на навчання до школи, хтось перший раз у перший клас , а хтось перейшов до наступного класу інші продовжуватимуть гризти граніт науки у ВУЗах. Надіються рідні, що навчальні заклади виховають їхніх дітей, дадуть певну суму знань, а їм залишиться тільки спостерігати як фізично та інтелектуально росте їхня гордість. Часто приходиться чути від батьків думки в голос про те, чому сьогодні діти не такі як колись: балувані , неслухняні, не ввічливі, не хочуть вчитися і т.д. І починають перераховувати хто в цьому винен: держава не дбає, школа не виховує, телевізор та інтернет розбещує і цей список можна продовжити. Але в цьому довжелезному списку чомусь немає самих батьків, винні всі крім мене. Ми забуваємо що телевізор купили ми самі і пульт від нього в наших руках. Один натиск кнопки і він вимкнутий, або покаже те, що ми в нього запросимо. Теж саме і з інтернетом. Тобто чи виховуватимуть чи розбещуватимуть молоде покоління сучасні електронні засоби залежить від нас. Коли діти дивляться мультики чи в мережі, можна розмовляти по телефону, подивитися футбол чи улюблений серіал, присвятити час собі, а потім сказати, що в нас немає вільного часу бо в нас робота, господарство і таке інше. Не можуть пригадати молоді батьки, коли вони в останнє розмовляли з дітьми, прочитали казку чи поговорили про їхні мрії, захоплення, досягнення або проблеми, все нема часу. А от свіжу серію серіалу чи випуск реаліті шоу, розкажуть залюбки. От і виходить, що діти залишаються на одинці зі своїми проблемами, що і штовхає їх у віртуальний світ, а то і до суїциду. А завтра ми й далі будемо звинувачувати всі наведені вище інституції, хоча частину відповідальності ми розділяємо з ними.
За часів СРСР дійсно і навчанням і вихованням підростаючого покоління займалась держава, засіваючи у маленькі серця атеїстичну ідеологію. Батькам цього не довіряли , оскільки вони можуть виховати своїх чад релігійними чи такими, що не відповідають комуністичній ідеям. Життєвий досвід , наука та Церква одностайні в тому, що основа для морального та духовного життя закладається в сім’ї . В тій обстановці в якій росте та розвивається дитина. Школа , Церква , сучасні технічні засоби являються нашими помічниками у вихованні підростаючого покоління. Мало навчати дитину словом, треба показати власний життєвий приклад . Не треба вказувати рукою життєвий високодуховний напрямок, а сказати іди за мною і я покажу, як треба любити, вірити , дружити та працювати. Не правильно сказати дитині, стань помолись, а давай разом помолимось. Коли ми самі будемо чесними, добрими, віруючими то такими ж будуть наші нащадки. Тобто виховання починається з нас самих, насамперед батьків. Це перші люди на яких рівняються і хочуть бути схожими діти .
Ведучи школярика до храму науки треба сформувати позитивний образ школи в уяві першокласника. І бути активним учасником навчального процесу, пам’ятаючи, що бути освіченим ще не означає бути духовним та моральним. Сьогодні держава і Церква потребують освічених кадрів тому православні християни особливо повинні турбуватися про те , щоб їхні діти гарно вчилися в школі та ВУЗах. Показували приклад нецерковним друзям що їхня віра спонукає їх до цього і благотворно впливає на їх життя та поведінку.
Деякі шкільні предмети та програми не зовсім відповідають Православним критеріям , але якщо принципи віри та духовності були міцно закладені в родині , то це не зможе збити людину з правильного шляху. Багато Отців та Вчителів Церкви вчилися в язичницьких школах, але це не заважало їм залишитися християнами та стати великими святими. Велику роль у цьому зіграло якраз виховання в сім’ї .
Початок навчального року повинен спонукати нас до активнішої участі в навчальному процесі своїх дітей та більше часу приділити для виховання і спілкування з ними. Відірвімо їх від телевізора та інтернету, повернімо у реальний світ . Але спочатку відірвімося самі й виховуймо їх « у вченні та настановах Господніх»(Еф.6,4). Якщо батьки , школа , Церква та держава будуть хорошими та відповідальними партнерами у цій благородній справі, то результат не забариться.
Прот. Михаїл Кулакевич.
|